З кінця ХVIIIстоліття безмежні степи Північного Причорномор’я почали швидко заселятись. На нові землі прибули втікачі від соціального гніту з Правобережної та Лівобережної України, центральних губерній Росії. В південну Україну прибуло також чимало іноземних колоністів: сербів, болгар, молдаван, німців. Саме в цей період на території сучасного Широківського району з’явилися перші німці – переселенці. Тоді ж виникають села Свистуново і Мар’їнфельд. Таким чином датою їх заснування вважається 1798 рік.

      Німці принесли культуру землеробства. Почали культивувати нові сільськогосподарські високоврожайні культури, завезли високопродуктивну худобу, запровадили західноєвропейську культуру будівництва населених пунктів. Якщо до цього сільська будівля була глинобитною, то з переселенням німців на західній околиці с. Свистуново була побудована цегельня, де випалювалась цегла і черепиця, які йшли на будівництво сіл. Німецькі майстри, крім різноманітних глиняних виробів, вміли виготовляти керамічні домовини, на які мешканці села зараз натрапляють під час поховань.

      Відведені землі належали трьом німецьким землевласникам, які жили в Свистуново і мали розкішні приватні садиби, поряд яких розташовувались скромні будівлі мешканців, які наймитували у багатих.

      Мар’їнфельд було засновано як допоміжний населений пункт, в якому проживали люди, що служили землевласникам із Свистуново. Перший ставок, на березі якого стояв Мар’їнфельд, сягає своєю історією в сиву давнину. У ті далекі часи він слугував місцем відпочинку, навколо нього були розташовані загони для худоби і птахів, власниками яких були свистунівські господарі. Обабіч буяли зелені насадження та пасовиська  з соковитими багаторічними травами. Сіна тут було настільки багато, що заготовленням його займалися за невелику платню мешканці села Широкого.

      Мар’їнфельд, а особливо Свистуново, мали привабливий вигляд. З кінця в кінець вулиці проходив високий суцільний цегельний мурок через усе село з                                напівовальними арками – воротами на в’їздах  до дворів. На кожній садибі красувались цегляні будинки, кожен господар мав величезних розмірів кам’яні погреби з куполоподібними зводами.

      Під час революції (1917 рік) та наступного безладдя Свистуново та Мар’їнфельд піддавалися жорстоким пограбуванням банд Широкого.

      До самої війни Свистуново і Мар’їнфельд розквітали і основними жителями були німці. Жили вони і під час окупації аж до наближення фронту, а потім примусово виїхали разом з відступаючими німецькими військами.

      Під час наступу наших військ (в лютому 1944 року) с. Мар’їнфельд дуже постраждало, командування змушене було застосувати ракетні установки «Катюша», оскільки в населеному пункті знаходилось сильне угрупування ворога. Після війни в селі продовжували жити люди, а згодом його спіткала доля безперспективного, як і багато інших населених пунктів.

      В Свистуново залишились порожні будівлі, здебільшого зруйновані. В них оселились жителі із навколишніх сіл, а в 1945 році приїхали сім'ї депортованих українців з колишніх польських земель. До 1950 року село Свистуново було окремим колгоспом імені К. Лібкнехта. Першим головою колгоспу був Авраменко Дмитро Гнатович, після нього невеликий проміжок часу колгоспом керував Сакович, а потім – відданий своїй справі Горб Яків Іларіонович, рільником був Шешко Василь Романович.

      У 1950 році Свистуново приєднали до колгоспу імені Дзержинського (с. ім. Рози Люксембург). Головами колгоспу були Дрига, Малевич, Сіпаренко С. І.

      У 1960 році землі села Свистуново були об’єднані з Миролюбівкою, центральною садибою стало село Миролюбівка.

      На південному сході від Кривого Рогу розташоване село Миролюбівка. Колись це були цілинні чудові чорноземні степи, порізані великими балками Велика Кроква і Мала Кроква. У ХІХ столітті землі, які пролягали від села Войкове до селища Радушного і нараховували 6 тисяч десятин, були привласнені чинвником з міста Херсона Яновським. Така ж кількість землі Яновського була і в Бессарабії, яку він подарував своєму зятеві.

      Керував своїм господарством Яновський наїздами з Херсона, де він займав високу посаду, а конкретним господарем на землі був управитель.

      Після революції 1917 року деякий час ці землі були без певного господаря, тому використовувались криворізькими шахтарями під городи. Деякі криворіжці почали будувати землянки і залишались на круглий рік на цій землі.

      Після голодного 1922 року почали переселятись білоруси з Могильовської і Мінської областей. У 1923 році білорусами – переселенцями та криворізькими шахтарями було засновано село. Оскільки приїжджий люд був мирним і трудолюбивим, тому село і нарекли Миролюбівкою.

      Перші переселенці білоруси: Вершки, Івановські, Короленки, Поташі, Шарки, Демошкевичі.

      Переселенці криворізьких копалень: Смоквіни, Лавроненки, Стадники, Криштопи, Столітні, Чумаки, Архипенки, Сичі, Чумаченки.

      У 1939 році після змін, які відбулися на західному кордоні України, до села з території колишніх польських земель, були переселені родини Кеців, Норовичуків, Матиюків.

Господарства були приватними. За короткий час були вирощені великі фруктові сади, територія села буяла декоративними насадженнями.

      У 1930 році було створено колгосп, який очолив Лука Іванович Козак. Його послідовниками були Олександр Олександрович Кушнір, Сушко з села Лозуватки, Забело Володимир Микитович, Вербенець Борис Семенович, Вовченко Микола Васильович, Андрух Василь Миколайович, Козаченко Микола Васильович.

      Війна перервала мирний труд хліборобів. Багато жителів села Миролюбівка пішли на фронт і не повернулися, чимало молоді було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

      Холодний світанок 18 лютого 1944 року можна вважати другим днем народження Миролюбівки. Визволення від фашизму принесли воїни 46 – ї гвардійської армії генерала Глаголєва Василя Васильовича, безпосередню участь у боях за населенні пункти брали воїни 48 – ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням гвардії генерал – майора Корчикова, яка входила до складу 34 стрілецького корпусу генерала Кособуцького. Безпосередньо визволяли Миролюбівку воїни 143 гвардійського стрілецького полку під командуванням майора Берлінського.

      У лютому 1944 року, коли радянські війська визволили Миролюбівку, жителі дружно взялися за відбудову зруйнованого. Невдовзі до миролюбівського колгоспу приєдналася сусідня артіль імені Леніна (село Садове, яке потрапило під знесення). Разом відновлювали зруйновані війною господарства, розвивали колгоспну економіку.

      В 1949 році господарство очолив недавній, весь зранений, фронтовик Вовченко Микола Васильович – людина до нестями віддана селу і людям.

      У 1958 році було закінчено будівництво нового Будинку культури, а на початку 1960 – х років збудовано новий медпункт.

      У 1988 році була здійснена реконструкція середньої школи, збудовано новий навчальний корпус, актовий зал, спортзал, тир, їдальню, котельню.

      Нині село Миролюбівка, попри всі негаразди і скрути, продовжує розвиватися.